З прийняттям нових кодексів багатьом юристам довелось заново вчити законодавчі акти та правила ведення проваджень, в яких відбулась рекордна кількість змін. Колізії з’явились і в судових розглядах, зокрема що до визначення редакції закону за правилами якого має слухатись провадження, адвокатського представництва та врахування позиції ВСУ.
Інститут застосування правових висновків Верховного Суду України був певним чином змінений, тому варто детальніше розглянути проблеми, які викликали нововведення.
Законодавчі вимоги що до врахування позицій ВСУ
Нові процесуальні кодекси містять вимогу за якою суд «враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду». Це ж положення міститься і в новому ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Колізія постає в тому, що Верховний Суд працює порівняно недавно а обов’язковість застосування практики ВСУ у статтях не визначена. В той же час змінився і порядок відступу від вже існуючих постанов.
Якщо раніше право відійти від позиції ВСУ надавалось навіть місцевим судам за наявності вмотивованих підстав, то зараз касаційний суд при необхідності відступити від раніше сформованого правового висновку повинен передати таку справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Тобто апеляційні та місцеві суди більше не зможуть за власною ініціативою відходити від позицій ВСУ, натомість якщо під час провадження в цих судах на розгляді в ВС буде аналогічна справа то розгляд в першій та апеляційній інстанції може бути призупинений до закінчення розгляду у ВС.
Таким чином:
1. За новими процесуальними кодексами відступати від раніше сформованих позицій ВС може тільки касаційний суд і тільки за умови передачі справи до розгляду Великої чи об’єднаної палати Верховного суду.
2. Місцеві суди зобов’язані використовувати позиції ВС та не мають права відходити від них.
3. Провадження в місцевих та апеляційних судах може бути зупинено якщо на розгляді у ВС знаходиться справа за аналогічними за змістом правовідносинами.
4. Враховуючи неможливість відмови від використання висновків ВСУ судами першої інстанції можна визначити їх обов’язковість, незважаючи на те що у нових кодексах застосовується термін «правові позиції ВС».
Практика застосування
Аналіз судових рішень викладених у ЄРДРС, дозволяє визначити наступні тенденції практичного застосування висновків ВСУ судами:
У своїх постановах Верховний Суд часто посилається на вже сформовані правові висновки ВСУ, при цьому у деяких з них (71666775, 71666779) додатково відбувається посилання на ст. 263 нового ЦПК що встановлює обов’язок суддів враховувати позиції ВС, а не ВСУ.
Відсутні рішення Верховного Суду у яких наявне заперечення що до застосування правових позицій ВСУ. В кількох рішеннях необхідність відійти від існуючих висновків зумовлене різним характером правовідносин що є змістом провадження.
Суди першої та апеляційної інстанції застосовують до врахування правових позицій ВСУ ті ж правила, що і Верховний суд (72122479, 71688594). У виняткових випадках відмова від застосування певних рішень мотивується відсутністю сформованих у ньому правових висновків (72588446, 72273443).
Додаткові ускладнення виникають внаслідок посилання суддів у своїх рішеннях на статей старого законодавства при розгляді справ після набрання чинності новим кодексом (зокрема застосовуються статті що дають судам право на відхід від позиції ВСУ). В окремих випадках (71822974, 72072949) суд взагалі не пояснює чим передбачене право відходу від висновків верховного суду.
У кількох ухвалах суди першої інстанції застосували своє право на зупинення провадження до закінчення розгляду аналогічних справ у суді Касаційної інстанції та тільки одна ухвала Золочівського місцевого суду включає обґрунтування недоцільності та незаконності застосування позицій ВСУ.
Таким чином, хоч законодавець і не встановив обов’язку застосування позицій ВСУ суди всіх інстанцій продовжують враховувати їх при винесенні рішень. Уникнути численних колізій, викликаних новими кодексами можна шляхом внесення змін до них які б передбачали обов’язок застосування висновків не тільки ВС але і ВСУ. Непередбачуваність судової практики та відсутність єдності застосування судами норм законодавства призводять до порушення принципу верховенства права у судових провадженнях, що є недопустимим в правовій державі.